
«Проксенія Ураніда.
Рада й народ дав. Феотім Антігон, син Автея, і Аглотіл, жрець, син Нікагора, сказали: дати Ураніду проксенію і громадянство самому та роду його й право в'їзду чи виїзду йому самому і майнові їх у військовий та мирний час».
Знову ті ж імена! Дещо тепер з'ясовується: Аглотіл був жрець, можливо, навіть в цьому самому храмі. Отже, натрапили на правильний слід. А загадковий Уранід — іноземець. За якісь заслуги йому народні збори міста за пропозицією Феотіна Антігона та жерця Аглотіла вирішили дати проксенію й права громадянства.
За віщо? За послуги, що були відзначені карбуванням монет з іменами Аглотіла та Ураніда? Але що вони зробили, що удостоїлись такої честі? І хто був цей Уранід, з яких країв прибув він до міста, де його батьківщина? Може, він мав інше ім'я, але тут, у грецькому місті, його чомусь замінили на цей дивний псевдонім — Уранід. А може, його справжнє ім'я було «варварське» і грекам важко було його вимовляти?
Є над чим замислитись…
Мишко, звичайно, знову має привід для жартів:
— Як у перекладі звучить твій Уранід? Син неба? Так що ж тут голову ламати? Оголоси його просто прихідцем з якоїсь планети, бажано подалі від Землі, і скажи, що він перевернув за своїм бажанням усе життя грецького містечка. Такі гіпотези нині в моді…
Так, останнім часом стало модно всюди, де є археологічні таємниці, шукати сліди космічних прихідців. Вражає своїми розмірами стародавня Баальбекська веранда в пустині — отже, збудували її гості з космосу, не інакше. Зображення древніх богів «немовби в скафандрах» на скелях Сахари оголошуються портретами марсіан. Кумедний, одначе, метод — підміняти одні таємниці іншими, ще заплутанішими…
Особливо смішно слухати нам, археологам, усі ці розумування, що нібито стародавні цивілізації були засновані небесними гістьми, а потім з якихось причин захиріли, загинули.
Одне покоління за одним, шар за шаром залишали в землі сліди свого життя. Ось що цікаво: коли в сиву давнину в якомусь зручному місці виникало людське поселення, то й наступні покоління намагались селитися тут же. Ця прихильність до обжитого місця навіть дістала в науці спеціальну назву: закон осідлості. Ось чому в деяких місцях ці, як ми їх на зиваємо, культурні шари, утворюють нарости по сорок метрів!
