На мене відразу накинулися з обох боків. Та я був готовий до нападу цих землерийних фанатиків.

Я схопився, вирвався з їхніх рук і одним стрибком перемахнув через багаття, запорошивши, мабуть, очі переслідувачам хмарою попелу. А потім, як олень, помчав стежкою вгору, намагаючись не зачепити щось у темряві та не зламати собі шию.

Вони було погналися за мною, але невдовзі відстали. Тоді я звернув із стежки й заліг під кущем ялівцю.

Ніч була така тепла, духмяна, так яскраво сяяли зорі, що я досить довго лежав під своїм кущем і бездумно стежив за променем маяка, який рівномірно описував кола в небі над моєю головою. Можливо, я навіть задрімав ненароком, бо коли повернувся до табору, всі вже спали.

Я нишком пробрався в куток двору і примостився на кошмі поруч з Олексою.

Він не спав і відразу намертво стис мені горло.

— Здаюсь! — прохрипів я, покірно здіймаючи руки. — І визнаю, що давно не чув таких цікавих казок. А яка витонченість деталей: кішки, мишки, дерев'яний совочок, недбало кинутий біля вогнища… Тобі історичні романи писати б, а не ритися, як кріт, у землі, закопуючи свій талант.

— Іди ти к бісу, базіка нещасний! — ображено сказав він. — Думаєш, усе це казочки, гра фантазії. А я кладу голову на плаху, що тієї ночі все саме так і було.

— Звичайно. І головне, як зручно вигадувати: спробуй перевір, що справді сталося тієї чарівної ночі дві тисячі років тому!

— А коли я тобі доведу достовірність кожної деталі?

— Ану. Почни хоч би з того, що це була справді ніч і до того ж неодмінно серпнева.

— Дуже просто. Хто ж, по-твоєму, зненацька нападатиме вдень на укріплену фортецю? Звичайно, це сталося вночі, коли всі, окрім варти, спали.

— Гаразд, а чому серпнева?

— Бо серед обгорілих залишків одного будинку ми знайшли скелет корови. А в її шлунку — насіння кавуна, травинки і навіть ціла неперетравлена квітка. Такі й зараз ростуть на гірських схилах саме в кінці літа, в серпні.