Це вже зацікавлювало, і я присунувся ближче.

— А історія з втомленою жінкою?

— Теж не вигадана. Серед уламків ступки ми знайшли обгорілі пшеничні зерна. І совок насправді лежав неподалік від залишків вогнища. Значить, його напевно тут кинули, не прибравши на місце. І викінчений щит знайшли в руїнах майстерні зброяра, а килимову доріжку — під уламками будинку.

— Так, — замислено і спроквола мовив я. — Виходить усе цілком логічно, хоч і скидається на оповідання проникливого Шерлока Холмса.

— А що ж, він, гадаєш, свої припущення із стелі брав? Звичайний дедуктивний метод.

І знаєте, що в кінці розмови сказав мені цей божевільний, солодко потягуючись:

— От коли б можна було перенести звідси сучасні будинки, всі ці халупки і санаторії! Отоді б ми покопались!..

— Спи, фанатику, — відповів йому я.

Спробуй засни, коли думки так і скачуть у голові. Чудний Мишко! Продемонстрував йому звичайнісінький приклад відновлення картини минулого за елементарними археологічними знахідками, і йому це здається мало не дивом. А нам завжди доводиться ось так, за крихтами бачити істину. Обвуглені зерна, черепки посуду, дитяча іграшка, ненароком загублена тисячі років тому… Хіба тут можна обійтися без фантазії чи без тверезої залізної логіки?

А от коли немає ніякої опори, ніяких знахідок, за котрі можна було б учепитися, що тоді? Легко відновити навіть детально загибель міста. Та чому воно врешті стало Уранополісом? Хто мені пояснить?

А вранці ми натрапили ще на одну таємницю.

Днів за два до цього я перекинув більшість своїх хлопців на розкопування споруди, що за моїми припущеннями була храмом. Звичайно, від нього нічого не збереглось, крім фундаменту. Проте уцілілі в землі бази п'яти колон перед фасадом — доказ того, що будівля, очевидно, мала певне громадське значення і служила для героїзації чи обожнювання. Про будову храмових споруд у грецьких містах Криму відомо поки що небагато, ось чому я й вирішив приділити особливу увагу саме цьому об'єкту.