фізики, техніки, кібернетики, і, звичайно, всі хлопці з головою на плечах обирають саме ці галузі науки. А вже археологія чи там література хай лишаються невдахам або одержимим, таким, як мій дружок Олекса.

Під час однієї з таких суперечок біля вогнища він не витримав і сплів досить цікаву й фантастичну історію про загибель цього самого Уранополіса, залишки якого вони по черепочку викопували голками та ножичками з-під землі.

— Слухай, ти, кібернетичний скептику! — накинувся він на мене. Видно, добре я йому допік того вечора своїми каверзними запитаннями. — Отже, по-твоєму, ми займаємось дурницями? А хочеш, я тобі по оцих самих «черепках», як ти зневажливо називаєш неоціненні пам'ятки стародавньої матеріальної культури, відновлю точну картину однієї давньої трагічної ночі в усіх деталях?

— За методом високоповажного Шерлока Холмся, маестро?

— А хоч би й так. Але ж дивись: будеш перебивати своїми дурними жартами — уб'ю!

— А ми підтримаємо! — охоче загаласували його архарівці-гробокопачі. — Роздеремо!

Вони демонстративно посідали навколо мене, щоб відрізати всі шляхи до відступу. Тамара навіть озброїлась виделкою. Що мені залишалось?

Та послухати варт було і без примусу. Я давно знав, яким цікавим оповідачем буває Олекса, коли в гуморі. А цього вечора на нього явно найшло благодатне натхнення.

— Чуєш, ти, вчений з-під батога! — розпочав він і прибрав урочисту позу жерця, який роздає благословення.

— Тільки без цитат! Якщо власних дотепів не вистачає, не кради їх у Бернарда Шоу… Давай своїми словами.

Олекса спробував знищити мене поглядом, а цей довготелесий очкарик Алик Рогов у вилинялій драній картатій сорочці люто штурхнув мене під бік.

— Своїми словами? Гаразд. Уявіть собі — хто має хоч трохи уяви, звичайно, — темну ніч кінця серпня шістдесят третього року до нашої ери.